Те, що почалося як звичайна спокійна прогулянка, раптом перетворилося на дивний і тривожний епізод, який досі не виходить у мене з голови.

Стоячи біля озера серед людей, що мовчки вдивлялися в загадкове коло на воді, я відчув, наскільки крихким буває відчуття звичної реальності.

З кожною новою здогадкою — чи то пастка, небезпечний предмет або невідома істота — напруга лише зростала, ніби озеро приховувало щось незрозуміле.

Лише коли літній чоловік усміхнувся й пояснив, що це стара гумова камера, пошкоджена часом, вкрита мохом і водоростями, стало трохи спокійніше. Хоча дивне відчуття все одно залишилося.

Пояснення виявилося напрочуд простим, навіть дещо буденним, але побачене не переставало викликати тривогу.

Ця ситуація змусила мене замислитися, як легко людська уява домальовує страх там, де є щось незнайоме, і як деякі образи після першого враження вже ніколи не сприймаються по-старому.